З 1899 року в Харкові працювало Товариство піклування про хворих дітей міста Харкова та його околиць під керівництвом приват-доцента Н. Н. Філіппова.

Товариство це було не багате, мало свою лікарню, але  власної будівлі не було. Приміщення знімали в оренду. В їх клініці безплатно лікували дітей з небагатих сімей. Гроші на утримання закладу збирали від пожертв харківців, благодійних концертів, сінематографів та вечорів.

Керівник Товариства Н. Н. Філіппов довго мріяв про власний будинок для лікарні, на початку 1910-х років організовано збір коштів на будівництво. Збирали, наприклад, у Мироносицькій церкві, звідки кружка з пожертвуваннями була вкрадена. На липень 1912 року вдалося назбирати всього лише 10 000 рублів.

І так би ще довго довелося б збирати кошти, поки не відгукнувся відомий харківський архітектор Олександр Іванович Ржепішевський. Він безоплатно виконав проєкт та погодився так само безоплатно керувати будівництвом. Окрім цього у нього блиснула чудова думка...

Трохи про архітектора. Олександр Іванович Ржепішевський народився 1879 року в м. Ізмаїл, що на Одещині. Закінчив інститут громадянських інженерів із золотою медаллю та продовжив навчання в Сорбонні. Працював переважно у Харкові, створивши низку визначних споруд, зокрема «Будинок з фонтанами» на Римарській вулиці, де й сам мешкав, лікарню Червоного хреста, особняк актора Миколи Синельникова та ще понад 2 десятки будівель.

Після початку радянської окупації України Ржепішевський втратив майно, намагався евакуюватися та зазнав переслідувань як «буржуазний елемент». У 1930 році був заарештований і незабаром після звільнення помер від серцевого нападу в Москві. Місце поховання не встановлене.

За останній час будівництво в Харкові принесло величезні доходи місцевим будівельникам і фірмам, тож Ржепішевський подумав, чому б йому не звернутися за допомогою до своїх товаришів по роботі, до будівельників та підрядників.

І всі відгукнулися, жодної відмови. Фірма Ройтенберг і Дубинський взялася безоплатно виконати бетонні, залізобетонні роботи та роботи по сходах. Інженер Лівшиць зробив влаштування центрального опалення всіма своїми робітниками, представник фірми Ветвіцького заводу «Комета» Тафт запропонував поставити безоплатно радіатори.

Брати Семен та Петро Толкачови зобов'язалися поставити 50 тис. цеглин. Стільки ж дав І.О. Ващенко та ще стільки ж підрядник Залманов. В. та П. Сойфери запропонували поставити безоплатно все необхідне залізо. Рахмілевіч і Готьман зі своїх лісових складів — ліс для покриття даху. Ріха та Пещинський запропонували безоплатно зробити всі скульптурні прикраси для будівлі.

Всі будівельні пожертви були узгоджені протягом п'яти днів, а загальна сума пожертв склала 15 000 рублів.

Вже 1 жовтня 1912 року о першій годині дня будівля була урочисто закладена, а також проведено освячення місця майбутньої лікарні. В грудні 1912 року Н. М. Філонова пожертвувала на інші витрати у будівництві та на обладнання 100 000 рублів з проханням назвати лікарню Оленівською на честь своєї померлої сестри.

В жовтні 1913 року будівництво двоповерхової будівлі лікарні на розі вулиць Надійницької (нині — Холодноярська, 5) та Спиридонівської було завершене. 

Споруда виконана у стилі північного модерну з елементами неокласицизму. На даху був заокруглений фронтон та шатровий дах, обидва елементи втрачені у радянські роки. Праве та ліве крило були одноповерховими, з терасами та залізобетонною підлогою. Ці тераси слугували для лікування хворих під сонячними променями. Це був найперший та єдиний у місті солярій. В холодні пори року, коли сонячні промені недостатньо активні, пропонувалося застосовувати спеціальні дуже потужні лампи зі штучним сонячним світлом. У часи радянської окупації надбудовані до двох поверхів.

Крім того, у лікарні були облаштовані механічно-терапевтичний та ортопедичний інститути та ортопедичні зали. Застосовувалося сучасне фізичне лікування, яке на той час було доступно лише заможним.

10 листопада 1913 року відбулася урочиста церемонія відкриття та освячення Оленівської лікарні, де були присутні багато представників міста, медичних закладів, армії, віцегубернатор, багато лікарів, дружина чернігівського губернатора. Всіх зустрічав доктор медицини, директор лікарні та керівник Товариства Н.Н. Філліпов.

У радянські роки будівля була відібрана у лікарні та передана під суд Комінтернівського району. Споруду частково перебудували, змінили фасад, зруйновали деякі деталі.



Зі світу по нитці – маловідома будівля Олександра Ржепішевського

![](/images/tomickiy1.png)У 1903 році Василь Кричевський будує у Полтаві будинок губернського земства — першу будівлю в стилі українського архітектурного модерну. 1909 року цей стиль приходить до Харкова, у ньому зводять сільськогосподарську селекційну станцію. А у 1910-х різні архітектори починають використовувати УАМ для своїх проєктів.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/10/tomickiy2.png)

Український архітектурний модерн має ряд особливостей, які відрізняють його від модерну в інших країнах. Фасади будівель часто оздоблювали орнаментами, що нагадували народні вишивки, килими та різьблення. Використовувалися традиційні українські форми, скошений дах і вікна, що нагадували за формами українські хати та дерев’яні церкви.

Цікавий особняк у дворі на сучасній вулиці Кравцова (тоді Мордвинівський) звели у 1913 — 1915 роках для сім’ї Томіцьких. Проєкт будинку виконав Тимошенко Сергій Прокопович — український архітектор, голова Слобідської Української Ради, губернський комісар Харківщини і член Центральної Ради, учасник Другого зимового походу УНР.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/10/tomickiy3.png)

Сергій Тимошенко створив у Харкові з десяток будівель у стилі українського модерну: будинок Бойка, будинок Попова, будинок Петіна тощо.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/10/tomickiy4.png)

Грігорій Михайлович Томіцький був харківським купцем. Його батько Михайло Ілліч — міщанином, мав свою торгову крамницю. Григорій Михайлович разом з двома братами Петром і Н. (ім'я поки невідоме) володів м'ясною лавкою на Ветеринарній вулиці, 16 (нині вул. Свободи), а сам з товаришем Полтараком торгував у Критому ринку на Благовіщенському базарі.

Декілька разів Томіцький брав участь у засіданнях міської та губернаторської комісій з питань робочих годин Благовіщенського ринку, які сам неодноразово порушував й отримував штрафи; торгових приміщень у місті, з питань вихідних днів, підвищення податків і цін на м’ясо як представник м’ясоторговців. Він хоч і був одним з найбільших продавців м’яса того часу, однак йому часто дорікали на антисанітарію.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/10/tomickiy5.png)

Неодноразово він створював штучний дефіцит на Благовіщенському ринку й підвищував ціни. Таке сталося, наприклад, у квітні 1915 року, коли ним було започатковано комісію, яка агітувала за підвищення цін на м’ясо.

Для проведення цієї агітації він збирав данину з колег як мінімум по три рублі. Стверджував, що це було добровільно, однак, як пишуть у тодішніх газетах, не завжди. Григорій не вів записів про гроші, які до нього надходять, тому встановити точну суму неможливо. Відомо лише, що як мінімум 20 продавців давали йому по три рублі на «підвищення такси на м’ясо». Сам Томіцький під час розслідування казав, що йому вдалося зібрати 75 рублів.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/10/tomickiy6.png)

Лише частина зібраних коштів пішла на написання двох прохань на підвищення цін, а інші гроші, 70 рублів, після відкриття справи поліцією Григорій Томіцький віддав у фонд допомоги пораненим газети «Південний край».

Для порівняння кілограм свинини на Критому ринку вартував 50 копійок (37 кг за 75 руб.). Ціни тоді залишили на тому ж рівні, а відповідно до параграфа 3 постанови губернатора від 29 грудня 1914 року про заборону самовільних зборів коштів, Григорія Томіцького оштрафували на 500 рублів з заміною на ув’язнення терміном на 1 місяць. Невідомий харківський поет присвятив декілька рядків свого вірша Томіцькому.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/10/tomickiy7.png)

Григорій Томіцький був одружений на А. І. (повне ім’я поки невідоме). Вона була викладачем музики, проводила приватні уроки з гри на піаніно, французької та німецької музики. Володіла будинком на хуторі Залютине. Доволі великий дім на 6 кімнат, з конюшнею, коморами, льохом, великим садом і городом після переїзду до чоловіка вона здавала в оренду.

Разом з чоловіком вони займалися благодійністю. Жертвували м’ясо й гроші у фонди для бідних й поранених під час Першої світової війни.

У 1920-х роках радянська влада націоналізувала особняк. Подальша доля власників невідома. На щастя, він вцілів до нашого часу в оригінальному вигляді. Багато будинків у стилі українського модерну були перебудовані чи зруйновані.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/10/tomickiy8.png)

Ця будівля унікальна ще й оригінальними дерев’яними дверима з цікавими орнаментами. Особняк є пам’яткою архітектури та містобудування місцевого значення.



При підготовці публікації використані фото наступних авторів: Тітаренко Михайло, Denis Vitchenko, Anna Leonenko



Більш детальна публікація про цей будинок і не тільки є на нашому [Patreon.](https://www.patreon.com/khmap)

Також завантажуйте застосунок [Харківська Мапа з Google Play](https://play.google.com/store/apps/details?id=com.khmap.kharkiv\&fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAabaqlr91AefVqgbeX7Eq_6V5f2ewSlHHbwPLwXu-G1kI2siKCIBvyomCrA_aem_E0Fe8cbpJ34CJ72MlGLjMw)

Підписуйтесь на нас у соцмережах: [Інстаграм](https://www.instagram.com/kharkivuamap/), [Телеграм](https://t.me/kharkivuamap/).


Український модерн: особняк Томіцьких

Завод барона Едуарда Бергенгейма (Едварда Фердинанда Бергенгейма)

![](/images/%D0%9E%D0%B1%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B0.png)

**Завод барона Едуарда Берґенгейма** (Едварда Фердинанда Берґенгейма) — плитковий завод, заснований у Харкові у 1877 році бароном, фіном-шведом, інженером Едвардом Фердинандом (на православний манір - Едуардом Едуардовичем). Це перший і найбільший подібний завод на території сучасної України. Націоналізований і закритий у роки радянської окупації.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/c2.png)

Сьогодні в багатьох старовинних будівлях по всій Україні, Білорусі, Польщі, росії, рідше й в інших країнах, можна побачити яскраву керамічну плитку, не зблідлу від часу. На її звороті красується напис «Бергенгеймъ Харьковъ». Це клеймо рекламує наше місто вже майже 150 років, однак, хто ж такий Берґенгейм?

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/c3.png)*Будинок, що стояв за адресою Піспанкату, 10, Турку. Будівля є типовою садибною забудовою Фінляндії І половини ХІХ століття. Ймовірно, саме у цьому будинку народився Едвард Фердинанд Берґенгейм. На фоні - панорама міста Турку*

Історія майбутнього харківського промисловця Едварда Фердинанда Берґенгейма (на православний манір — Едуарда Едуардовича) починається 29 січня 1844 року. Він народився в місті Або (Велике князівство Фінляндське. Нині місто Турку на південному заході Фінляндії) в сім'ї архієпископа Або Едварда Берґенгейма та Олександрини Берґенгейм (Брюн) на вулиці Піспанкату, 10 (будинок не вцілів).

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/c4.png)*Архієпископ Едвард Берґенгейм, його могила у місті Турку і фінляндська марка з його зображенням. На фоні - панорама міста Вааса*

Родина Берґенгемів сягає корінням у шведський Вермланд, Даларну та в Ілмолі у Фінляндії. Після миру у Фредріксхамні в 1809 році дідусь Едварда Ерік Йохан Берґенгем просунувся до президента Апеляційного суду Васи. У 1812 році він був нобілітований на прізвище Берґенгейм.

Батько Едварда Фердинанда Едвард Берґенгейм був викладачем історії, ректором Катедральної школи Або, головою Євангелічно-лютеранської церкви Фінляндії. членом законодавчих зборів.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/c5.png)*Едвард Фердинанд Берґенгейм і станція Харків у ІІ половині ХІХ століття*

Едвард Фердинанд Берґенгейм вирішив не йти за стопами батька й дідів, а у червні 1863 року закінчив з відзнакою Фінляндський кадетський корпус у Фрідріхсгамі. У 1869 році пройшов повний курс, з додатковим відділенням, інженерної академії та був переведений до інженерів Одеського військового округу. 14 квітня 1863 року за старанну службу нагороджений Орденом Святої Анни 3 ступеня.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/10/image-15.png)

У 1870 році вступив до Товариства Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, став начальником дистанції на Курсько-Харківсько-Азовській залізниці, брав участь у будівництві її Сумської лінії. У 1887 — 1891 роках гласним Харківської міської думи, а 11 лютого 1891 року вийшов у відставку з запасу армії у чині генерал-майора з мундиром і пенсією у повний оклад.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/10/frame-3.png)

Беручи участь у різних будівельних роботах, Берґенгейм помічає значні суми на звичайну плитку для укладання підлоги, яку тоді доставляли з-за кордону. А подорожуючи Харківською губернією під час роботи на залізниці, він знайомиться зі значними глиняними покладами Донбасу.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/c6.png)

Тому у 1877 році засновує та розбудовує у Залопанському районі Харкова власний завод, що виробляв керамічні плитки та кахлі. Це був перший подібний завод на півдні російської імперії. Розміщення заводу зовсім не випадкове: поруч проходить залізниця, розташовано вокзал, недалеко центр.

Якість плитки не поступалася закордонній, а її ціна була у декілька разів менше. У 1887 році налагоджено виготовлення керамічних каналізаційних труб. 16 січня 1891 року утворено «Товариство з виробництва вогнетривкої цегли, гончарних виробів барона Е. Е. Берґенгейма» зі статутним капіталом 500 000 рублів. А з 1892 року на заводі стали виготовляти ще й вогне- та кислототривку плитку для підлоги та тротуарів.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/c7.png)

Військовий інженер-капітан, власник заводу Едвард Берґенгейм особисто створював проєкти нових будівель, які звели у 1890 році.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/c8.png)*Плитка та приклади будинків, де вона є*

За межами Харкова товари заводу використовувалися, зокрема в Лівадійському палаці (смт Лівадія, АР Крим, Україна), «Будинку з химерами», «Будинку Барона» та прибуткових будинках Києва, у будинках Дніпра, Феодосії, Одеси, інших містах України, у москві, санк-петербурзі тощо.

У Харкові плитку Берґенгейма можна побачити у будинку Саламандра, Управлінні Північнодонецької залізниці, історичному музеї, Державному банку, Казанському, Благовіщенському, Івано-Усікновенському храмах, у сотнях колишніх приватних садиб, а ще у Шарівському замку, і навіть у Держпромі (ще з дореволюційними клеймами).

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/c9.png)*Тротуарна плитка та тротуар на вулиці Благовіщенській поруч із садибою фон Мінстера на початку ХХ століття*

Виготовлялися ще й плити для мощення тротуарів, які й сьогодні можна знайти по місту. Така тротуарна плитка з'явилася у нас, коли Берґенгейм був гласним Харківської думи. Чиновникам не сподобалася ідея мощення вулиць каменем чи асфальтом, а промисловець запропонував свій варіант. Такою квадратною і прямокутною плиткою були повністю вистелені зокрема Благовіщенська та Катеринославська, двори садиб і інші вулиці.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/c10.png)*Карл Густав Маннергейм на чолі «Білого параду перемоги» в Гельсінкі, 16 травня 1918 року*

У 1887 році до Берґенгейма, у Харків, приїхав Карл Густав Маннергейм, майбутній генерал, маршал і президент Фінляндії. У зв'язку з вступом до Миколаївського кавалерійського училища, йому було потрібно добре знання російської мови, а Берґенгейм підшукав йому вчителя.

За даними опитувань, Карл Густав Маннергейм — найвеличніший діяч у фінській історії усіх часів. Визнаний за його провідну роль у створенні незалежної Фінляндії та виключні заслуги у відстоюванні своєї держави від зазіхань більшовицької Росії, Карл Густав Маннергейм вважається «батьком сучасної Фінляндії».

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/c11.png)*На могилі напис: Інженер Підполковник Барон Едвард Фердинанд Берґенгейм нар. в Або 18 29/1 44 - пом. у Харкові 18 28/3 93. Праворуч сповіщення про смерть у газеті*

До кінця життя працюючи на своєму заводі, Едвард Фердинанд Берґенгейм помер у Харкові від раптового інсульту о 21 годині 20 хвилин 28 березня 1893 року, проживши усього лише 49 років. Прах барона Берґенгейма перевезений до міста Турку в Фінляндії, де жила його сім'я. Його поховали на міському кладовищі Турку. 1899 року до нього підпохована його дружина Емілія Елізабет Екестуббе.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/c12.png)*Сучасний Харківський плиточний завод на околиці міста і прибуткова будівля заводу Берґенгейма початку ХХ століття*

Після смерті власника завод продовжив роботу. У 1909 році «Товариство Е. Е. Берґенгейма» мало капітал який оцінювався у 152 400 карб. Правління Товариства заводу на початку XX століття вирішило звести ще прибуткову будівлю на вулиці Малопанасівській. Проєкт виконав, ймовірно, Віктор Величко.

Завод націоналізований, а пізніше закритий радянською владою. На його базі утворено «Керамічний завод 8-ї річниці Жовтня», який переїхав у нове місце. Якість продукції значно погіршилася як і її асортимент.

![](https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e6/%D0%94%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%B6_%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C_%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%83_%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D0%91%D0%B5%D1%80%D2%91%D0%B5%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%B9%D0%BC%D0%B0_01.jpg/1280px-%D0%94%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%B6_%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C_%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%83_%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D0%91%D0%B5%D1%80%D2%91%D0%B5%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%B9%D0%BC%D0%B0_01.jpg)

Будинки колишнього заводу-символу міста, звичайно, міській владі не потрібні. Вони не мають ніякого охоронного статусу та руйнуються. Навесні 2024 року розпочато демонтаж старовинних будівель заводу. У червні 2024 року ніби то розпочато підготовку документів для надання будівлям заводу охоронного статусу пам’ятки історії, архітектури та містобудування. Однак, наразі будівлі заводу статусу не мають, і їх продовжують розбирати.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/c13.png)

![](https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/6/6c/%D0%91%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BB%D1%96_%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%83_%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D0%91%D0%B5%D1%80%D2%91%D0%B5%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%B9%D0%BC%D0%B0.jpg/1280px-%D0%91%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BB%D1%96_%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%83_%D0%B1%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D0%91%D0%B5%D1%80%D2%91%D0%B5%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%B9%D0%BC%D0%B0.jpg)

При підготовці публікації використані матеріали з Вікіпедії, матеріали Андрія Парамонова та власні дослідження. Фото - Тітаренко Михайло, İbrahim Güzel, rafaelo, Карл Якоб Гардберг, Андрій Парамонов, V.Petrovich, Маргарита Мельниченко


Завод барона Едварда Фердинанда Берґенгейма

Divider

![](/images/%D0%91%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%A3%D0%BA%D1%88%D0%B5,%20%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2.jpg)

### **Будинок купця Арнольда Єгоровича Укше** — забута пам'ятка харківського ренесансу


| **Адреса:**                      | майдан Конституції, 16, Харків. (раніше — Миколаївська площа, 3)                  |
| -------------------------------- | --------------------------------------------------------------------------------- |
| **Рік побудови:**                | приблизно 1860-ті, рек. червень 1894 - літо 1895 року, рек. 1930-ті, рек. 2000-ні |
| **Архітектор:**                  | Невідомий, реконстр.: Дашкевич Митрофан Іродіонович, реконстр.: невідомий         |
| **Стиль:**                       | неоренесанс (первісно), конструктивізм (зараз)                                    |
| **Охоронний статус і його тип:** | Нема або не вказано                                                               |

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/mykolayivska-tserkva.jpg)

**Майдан Конституції виник разом із заснуванням міста ще у середині XVII століття**. Довгий час він мав назву **Ярмарковий**. З 1659 року на ньому проводився **один з найбільших тогочасних ярмарків країни — Успенський**. З часом розростання міста, тут будувалися спочатку дерев'яні, а згодом кам'яні торгові будинки.![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/d091d183d0b4d0b8d0bdd0bed0ba-d0a3d0bad188d0b5-d0bdd0b0-d09cd0b8d0bad0bed0bbd0b0d197d0b2d181d18cd0bad0b8d0b9-d0bfd0bbd0bed189d196.png)

Приблизно **у 1860-х роках на цьому місці зводиться кам'яний торговий будинок**. Він належав Ковалеву. Тут 30 років працював відомий у Харкові магазин меблів і дзеркал фірми «Іванова» з великим складом у дворі, який належав Михайлу Павловичу Іванову. У 1894 році **Ковалев продає будинок Арнольду Єгоровичу Укше**. У червні новий власник вирішує його капітально реконструювати. Вважається, що **проєкт для нього виконав архітектор Михайло Іродіонович Дашкевич** — інженер-архітектор, міський архітектор. Він є автором проєкту реконструкції будинку княгині Ширінської-Шихматової, реконструкції Комерційного клубу, багатьох прибуткових будівель, а наприкінці 1920-х за його проєктом зведено відомий будинок «Слово».

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/d09cd0b8d0bad0bed0bbd0b0d197d0b2d181d18cd0bad0b0-d0bfd0bbd0bed189d0b0.png)

**Під час риття котловану** чорноробочими **був знайдений «*подземный ходъ****, съ каменными сводами, идущій по направленію къ городскому дому» (укр. підземний хід, з кам’яними склепіннями, що йде у напрямку міського дому)*. Тоді археологи-любителі зайнялися вивченням приміщеннь, але їм завадили наслідки обвалу, який стався задовго до цього. Ймовірно, ці ходи були зроблені ще за часів Харківської фортеці, бо у будинку Ковалева входу в них не було. **Також тоді знайшли доволі багато гробів і людських решток**, які ймовірно, залишилися від кладовища Миколаївського храму, заснованого у 1655 році поруч з сучасним ТРЦ Нікольський.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/d0a0d0b5d0bad0bbd0b0d0bcd0b0-d0bcd0b0d0b3d0b0d0b7d0b8d0bdd196d0b2-d183-d0b1d183d0b4d0b8d0bdd0bad183-d0a3d0bad188d0b5.png)

**Влітку 1895 року роботи з будівництва прибуткового будинку були завершені**. Перший поверх займали магазини з великими вітринами, а другий і третій дво- та три кімнатні квартири й контори. **Будинок виконаний у ренесансному стилі**, рустований фасад був прикрашений великою кількістю ліпнини, наличниками, фронтонами, на другому й третьому поверхах розташовувалися по чотири кам’яні балкони з візерунками й маскаронами жінок. В центрі був еркер з великим вікном, а над ним балкон. До фризу з великою кількістю ліпнини йшли рустовані пілястри. Будинок був увінчаний напівкруглим фронтоном і балюстрадою.

> «Правильний скол зі стилю, який колись тішив око, ренесанс XVI століття. Ця будівля на стільки добра, на скільки й стара своїми лініями» , — В. П. Карпов у статті газети «Південний край» за 1898 рік

Наприкінці серпня 1895 року **Яков Ілліч Гальперін відкриває у будинку оптичний та хірургічний магазин**. В ньому також продавали готовальні і їх частини з закордонних фабрик (Готовальня — набір креслярських інструментів, укладений в спеціальний футляр). Тоді ж **Іосиф Егіз відкриває магазин тютюну й папіросів** власної фабрики й закордонних.

У вересні того ж року **Товариство цейлонських плантаторів** під фірмою «М. Роживю в москві» **відкриває у будинку один з двох харківських магазинів цейлонського чаю** (Цейлон — острів у північній частині Індійського океану, нині там розташована Соціалістична Республіка Шрі-Ланка), кави, какао, кориці й ананасів. Як заявляли власники компанії, чай відрізнявся від китайського кращою якістю, чистотою, бо був зібраний механічно, а не вручну, сильним ароматом й міцним настоєм.

З березня 1896 року в магазині цейлонського чаю почали продавати апарати для обчислень «Арифметри системи Однера». Тоді ж у будинок переїхала харківське відділення контори «Сіменс і Гальске». Чим вони займалися поки невідомо.

З 1 листопада 1895 року **сюди переїжджає контора інженера Людвіга Людвиговича Козловського**, а також харківське відділення Південноросійського Дніпровського Металургійного товариства.

На початку січня 1896 року **відкривається магазин чоловічого плаття Бейзель**, заснований у 1877. Окрім торгівлі одягом, тут шили його й на замовлення з дорогих закордонних матеріалів.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/d091d183d0b4d0b8d0bdd0bed0ba-d0a3d0bad188d0b5-d0bdd0b0-d181d182d0b0d180d196d0b9-d184d0bed182d0bed0b3d180d0b0d184d196d197.png)

У травні 1896 року до коронації останнього царя миколи ІІ **будинок Укше прикрасили великою кількістю прапорців, вензелями й гірляндами**. Декілька будинків на центральній площі були прикрашені «електричними везелями». Це був Міський дім, приміщення Купецького зібрання, дім Роша й будинок Укше. **Найкращою ілюмінацією тоді вважали саме ілюмінацію будинку Укше, яка змінювала колір.** Тоді це вразило харківців, про таку новинку писали в газетах. На будівлі з електричних лампочок виклали символ орла й корони, а на балкони винесли бюсти з підсвіткою, навколо них все було закрито тропічними рослинами.

У серпні 1896 року **в будинку відкривається магазин фруктів і вина товариства «Кам’яної балки»**. Тут можна було придбати як звичайні, так і **екзотичні фрукти**: груші, яблука, персики, кавуни, дині, абрикоси, ананаси тощо; лікарські види винограду «Щасля», «Педро-Хіменес», «Реслінг», «Семільон» за 15 копійок за фунт. Трохи пізніше тут стали продавати консервовану спаржу, щавель, пікулі, печериці, різне варення й подарункові кошики з фруктами й вином. З кінця 1896 року в магазині можна було придбати рибні й овочеві консерви виробництва одеської фабрики Іоанна Хорола, вершкове масло ферми Н. Н. Ковалевського й американські підщепи винограду різних сортів. Якщо повернути у магазин пляшку з-під вина, можна було отримати «кешбек» 5 копійок. У 1900 році магазин планував повністю переїхати на Сумську, однак замість цього в будинку Кулікова №2 відкрили новий. Але пропрацювали вони так недовго, у 1901 відділення на Миколаївській (Конституції) площі закрилося.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/d09fd0bed0b2d196d0b4d0bed0bcd0bbd0b5d0bdd0bdd18f-d0bfd180d0be-d181d0bcd0b5d180d182d18c-d090d180d0bdd0bed0bbd18cd0b4d0b0-d0a3d0bad188d0b5-d196-d0bbd18ed182d0b5d180d0b0d0bdd181d18cd0bad0b0.png)

**26 березня 1896 року о 17:25 після тяжкої й довгої хвороби Арнольд Єгорович Укше помер.** 27 березня о 6 вечора його винесли у Лютеранську церкву (зруйнована у часи радянського союзу), а наступного дня о 12 годині **поховали на Лютеранському кладовищі** (нині міське кладовище №2, могила зруйнована у роки радянської окупації). Чи існує могила зараз — невідомо. Його прибутковий будинок перейшов дружині Софії Дмитріївні та онукам, дітям почесного громадянина Георгію й Олені Олександровичам.

1897 року тут **розпочинає роботу магазин зброї «Полювання»**, а при ньому розміщується управління харківського Товариства любителів полювання. Тут продавали порох від Катеринославського (нині місто Дніпро) порохового заводу Б. І. Віппер. У серпні 1898 року сюди переїжджає магазин військово-офіцерських та громадських формових речей фірми І. В. Васильєва.

Наприкінці ХІХ століття в місці з’явилося німецьке товариство «Lie-dertaphel» (Дошка пісень). Туди входило багато іноземців, що проживали у місті. Два рази в неділю члени товариства збиралися в орендовану квартиру в будинку Укше, де хором співали, зокрема «Lieder ohne worte» Мендельсона, Бартольді та Шульберта, читали німецьку літературу.

З 1899 року фірма Еквітебль розмістило в приміщеннях будівлі своє головну агенцію. Вони займалися страхуванням життя в росії, США, а їх капітали зберігалися в Державному банку. Тоді ж тут працював оптичний та хірургічний магазин Якова Ілліча Гальперина, де був великий вибір геодезичних, оптичних, хірургічних інструментів, барометрів, термометрів, окулярів, біноклів, товарів для дому. При магазині працювала майстерня та склад хімічного посуду.

З початку ХХ століття **тут розмістилася контора Харківського металічного та цинкового заводу**, яка продавала канати, матраци, сітки, ліжка й килими, а також пропонувала залізні й ковальські роботи. У 1902 році в одному з приміщень дому Укше організовано камери громадського зберігання.

21 липня 1901 року в магазині офіцерських речей Волкова сталася пожежа. Її швидко загасили, але вогонь завдав збитків на 3 000 рублів. А 24 вересня 1902 року у дворі будинку здійнялася пожежа через необережне поводження з вогнем. На щастя, вже через 20 хвилин пожежники загасили вогонь. основна будівля не постраждала.

З початку ХХ століття **в будинку також знаходився магазин Олександра Укше та Єлизавети Яковлевни Вілле**. У 1910-х роках Міська Управа при другому Товаристві взаємного кредиту організувала розміщення магазину житнього, сінного, пшеничного борошна для пекарів. Однак вже зовсім скоро в історії будівлі почнеться чорна полося.

У 1920-х роках **окупаційна радянська влада націоналізувала будинок**. У 1930-х його **надбудовано на 1 поверх, а також знищено всі декоративні елементи фасаду**. Автор проєкту реконструкції — Яновицкий Г. А.. В будівлі, де не так давно процвітала торгівля, відкрили державну роздрібну крамницю. У 2000-х роках будинок обшито ветфасадом. Так Харків втратив ще один цікаву історію.

![](https://orgreen73656749.wordpress.com/wp-content/uploads/2024/09/d091d183d0b4d0b8d0bdd0bed0ba-d0a3d0bad188d0b5-d0bad0bed0bbd0b8d181d18c-d196-d0b7d0b0d180d0b0d0b7.png)


Публікації — Харківська мапа